22 січня 2025 року Максиму Кривцову виповнилося б 35 років. Поет, чий голос вмістив у собі гіркоту й надію війни, залишив нам безсмертні рядки, які пронизують душу. Його слова, як і він сам, боролися за життя, за пам’ять, за майбутнє.
Максим писав так, наче заклеював рани світу тим самим "жовтим скотчем". Його вірші — це весна серед руїн, віра у відновлення і знову нагадування собі: "Хто, якщо не ми?"
Його книгу "Вірші з бійниці" можна взяти додому на прочитання безоплатно у нашій бібліотеці — вона чекає саме на вас.
+++
Весь світ у ранах, я візьму цей жовтий скотч,
я знаю тут у поміч лише жовтий скотч
Так вабить декольте цієї дивної весни,
ми всі пішли на Схід, бо хто якщо не ми?
Як короп в ставі вигравало тіло зброї,
а він сказав: "Візьми цей скотч, лиш він загоїть"
Бери землі цієї берці й лісу тепле пончо,
якщо ти наш, намотуй більше, більше скотчу
Ця дика ніч і тут горланить все минуле,
а тобі добре, бо чотири, п’ять і нулик
Все повертається, як ляпас чи як ранок,
та ми залишимося тут широким шрамом
І говори зі мною більше говори ти,
бо все мине крім слів як дим і ніч і вітер
Ти так полюбиш це терпке прозоре місто,
спускайсь з гори, поки тут візуально чисто
І вже земля так нам гірчить, тепер як оцет,
і як скінчиться скотч, бери, намотуй Сонце
І в ночі цій неначе риба в клярі я,
чи в Вас лишився скотч Небесна Канцелярія?
Весь світ у ранах, я візьму цей жовтий скотч,
я знаю тут у поміч лише жовтий скотч
Так вабить декольте цієї дивної весни,
ми всі пішли на Схід, бо хто якщо не ми?
Немає коментарів:
Дописати коментар