Минулої неділі, 24 травня, у Читацькому клубі на Освіти зібралися найзатятіші читачі. І це насправді диво, адже після жахливої ночі обстрілів росіянами житлових кварталів столиці до Бібліотеки Сковороди зійшлися не лише двійко-трійко наших сусідів. Ні, до нас змогли дістатися навіть жителі Лівобережжя!
Цього разу об’єктом читацького обговорення стала книжка-спогад Володимира Куліша, сина розстріляного письменника й драматурга Миколи Куліша, про харківський будинок письменників "Слово".
Володя був у ті часи фактично підлітком, тож, імовірно, книжка і не є досконалою за точністю даних. Проте вона унікальна своїм образним задумом – екскурсією під’їздами та квартирами будинку, у якому разом зі своїми родинами жили своє молоде й завзяте життя кращі представники Розстріляного відродження. І з якими спостережливому, спраглому до читання хлопцеві пощастило спілкуватися.
У часи, коли слово "будинок" відлунює болем, а в людей зникають домівки, ми говорили про події сторічної давнини. І, як могли, відтворювали в уяві будинок, наповнений життям: голосами, планами й прагненнями тих, хто мешкав у ньому цілими родинами за часів, яких не обирають.
Розпочалося наше спілкування зі спроб пригадати імена зі списку мешканців "Слова" (а їх понад 60), про яких ми знали зі шкільної лави. Згадали зо п’ять гучних імен із радянських підручників – переважно тих, які дивним чином уникнули репресій і опинилися в Києві, коли харківський будинок було зачищено від "буржуазних націоналістів" та "контрреволюціонерів".
Насправді варіантів розвитку подій у ті часи було небагато: розстріл, заслання, вигнання, самоізоляція або співпраця із системою. Фахову оцінку історичним подіям тогочасся та вчинкам тих чи інших осіб можуть дати історики й літературознавці. Ми ж, як читачі, доповнюючи враження й думки одне одного, створювали власне чуттєве сприйняття книги.
Дискусія точилася довкола будинку, який постає не просто як тимчасове помешкання творчої еліти зі своїми усталеними законами буття, а як прихисток доль та уособлення рідної домівки. І ще – про місце, у якому внаслідок червоного терору одне за одним зникали люди.
Ця непересічна книга, вперше видана в Канаді у 1966 році, дбайливо зберегла свідчення про силу духу представників українського національного відродження 20-х – початку 30-х років ХХ століття.
І нині, завдяки сучасному перевиданню, яке здійснила Віхола, доповнена зображеннями з архівів Харківського літературного музею, книжка спонукає сучасників дізнатися більше про обставини життя (і смерті) когорти визначних українських письменників. І перечитати їхні твори, які дивом збереглися.
Дякуємо всім учасникам за 100 відсоткову залученість і цікаві спостереження!
Немає коментарів:
Дописати коментар