19 листопада в Бібліотеці Сковороди відбулася лекція, присвячена призабутому нині Василю Діденку, який у студентські роки не просто жив поруч, а й був нашим читачем. Землячка поета, літературознавиця, Людмила Даниленко по крихтах збирала відомості про нього, спогади, унікальні світлини, якими й поділилася з усіма присутніми.
Василь Іванович хоч жив у дитинстві й на Херсонщині, й на Вінниччині, крізь все життя проніс любов до рідного Гуляйполя, де народився 3 лютого 1937 року. 1953-го дебютував віршем "Я – 15-річний капітан". Офіційно за життя видав не так і мало – 13 поетичних збірок (з них дві для дітей).
Однак, за свідченням друзів, вірші буквально "вилітали" з нього – в деякі дні він міг створити 20-30 поезій. Їх він розсилав у редакції газет, багато з них звучали на радіо. Більшості досі не знайдено й, на жаль, невідоме місце перебування його архіву.
Пророчими виявилися слова Володимира Сосюри, з яким Діденко був дуже близьким: "Ось побачите, на вірші нашого Василя ще композитори напишуть чудові пісні. Їх співатиме вся Україна! Я вірю в це". Класик не помилився…
Справжнім хітом кількох десятиліть стала пісня "На долині туман" на вірш Василя Діденка, музику до якої написав композитор Борис Буєвський. Цей шлягер першим заспівав Микола Кондратюк. За ним потягнулися безліч виконавців, серед яких був навіть славетний Дмитро Гнатюк. А вже 1994-го лідер гурту Брати Гадюкіни. Сергій Кузьмінський, взявши за основу оригінальний текст, дещо переробив його у драйвову пісню "На долині туман шейк".
Життя поета трагічно обірвалося 13 квітня 1990 року, обставини загибелі досі не з’ясовані. Був похований на Північному кладовищі під Києвом. Але згідно із заповітом "Поховайте мене в Гуляйполі", написаним за два тижні до смерті, у червні 1997-го друзі перепоховали його на батьківщині.
Поезія Василя Діденка – це дуже світла, ніжна лірика, про що свідчили назви збірок – "Рання ластівка", "Зацвітай, калино", "Дивосвіти любові" та інші. 2017 року друзі, зокрема поет Василь Федина, видали книгу "Коли туман розтав…", куди увійшли вибрані поезії та спогади сучасників. У Запоріжжі іменем поета названо вулицю, а у Гуляйполі – бібліотеку.
Вдячні пані Людмилі Даниленко за те, що поділилася з нами своїми розвідками про поета. Пані Людмила внутрішньо переміщена особа, була змушена залишити рідне Запоріжжя. Та доля невипадково привела її саме на нашу вулицю, в нашу бібліотеку. Колись Василь Діденко у гуртожитку на Освіти, 4, читав книжки за нашою старою адресою на Освіти, 14. Тепер, серед війни й темряви, його світлі вірші прозвучали у наших нових стінах від його землячки. Зігріли та підтримали вогник надії!
Немає коментарів:
Дописати коментар