Бекір Ваапоглу народився 15 травня 1893 року в Криму, в Карасубазарі (нині Білогірськ), у бідній родині простого чабана. Батьки не мали освіти, але мріяли дати її своєму синові. Як знак любові і вдячності батькові, його прізвищем пізніше стане Чобан-заде – у перекладі «син пастуха». У 1904 –1908 роках Чобан-заде навчався в Карасубазарській школі-рушдії. По закінченні її, за кошти місцевого мусульманського благодійного товариства був відправлений для продовження навчання в Стамбул. Там Бекір навчався в престижному Галатасарайскому ліцеї на словесному відділенні. Паралельно з цим він закінчив і трирічні вищі курси арабської та французької мови при Стамбульському університеті і отримав право викладання цих мов у середній школі і в ліцеях. Під час навчання в Стамбулі Бекір опублікував свої перші вірші, які були підписані псевдонімом Чобан-заде.
У грудні 1915 року Бекір отримав позитивне рішення щодо свого прохання про навчання в Будапешті і подався до Угорщини, де вступив на історико-філологічний факультет Будапештського університету. Тут він увійшов у світ науки, почав вивчати «Кодекс Куманікус» - знаменитий пам’ятник кипчакської мови. Молодий вчений до закінчення навчання завершив свою наукову роботу і в 1920 році захистив докторську дисертацію.
В студентські роки в Будапешті в Бекіра повною мірою розкривається талант поета. У своїх віршах Чобан-заде постає тонким ліриком і патріотом. У поетичному щоденнику «Къавалсеслери» («Звуки сопілки») молодий поет пише проникливі сумні вірші: («Анам») («Моя мама»), «Суванасы» («Русалка»), «Язакъшамы, уйалдында» («В літній вечір у дворі»), «Тувдымбируйде» («Народився в одному я домі»). Хрестоматійним став його знаменитий вірш «Тувгъантиль» («Рідна мова»).
Після закінчення навчання Бекір викладав у Будапештському та Лозанському (Швейцарія) університетах і в 26 років став професором обох університетів.
У 1920 року Бекір Чобан-заде повернувся на батьківщину. З цього часу для молодого вченого починається новий період в житті.
У 1921 році була проголошена Кримська АРСР, і Чобан-заде був обраний членом ЦВК Кримської АР, брав участь у процесі революційного оновлення суспільства. У наступному році став професором Кримського університету, а пізніше його ректором. У цей непростий період його діяльність була спрямована на служіння народу, розвиток його освіти та культури, збереження рідної мови, звичаїв і традицій від асиміляції, яку активно пропагувала радянська влада. За час перебування в Криму Бекір Чобан-заде дозрів як великий вчений-тюрколог. У 1925 році Чобан-заде на запрошення керівництва Азербайджану переїзджає до Баку і як професор Бакинського університету викладає введення в тюркологію, тюрко-татарську діалектологію, методику викладання азербайджанської мови та літератури. У 1927 році стає головою наукової ради Всесоюзного Центрального Комітету нового тюркського алфавіту.
У ці роки сам Баку перетворюється в культурний центр всіх тюркських народів. Тут проводяться наукові конференції, куди запрошують фахівців з Європи. Сам Чобан-заде свої доповіді публікує в провідних сходознавчих журналах Франції. В Європі про нього знають як про видатного тюрколога з енциклопедичними знаннями.
У 1928 році в країні розгорнулася галаслива пропагандистська кампанія проти буржуазного націоналізму і пантюркізму. Вістря репресій було направлено проти національної інтелігенціі та особисто проти Бекіра Чобан-заде.Але, незважаючи на цькування у пресі, вчений зберіг високий авторитет у наукових колах. У 1930-1935 роках він завідував кафедрою узбецької мови в Ферганському педінституті, викладав у Ташкентському університеті, Бухарському педінституті, був обраний дійсним членом Азербайджанського філіалу АН СРСР, а в 1935 році - членом Паризького лінгвістичного товариства. На початку 1937 року Чобан-заде був професором Бакинського університету.
Але регалії і величезний науковий авторитет не врятували його від арешту. Він був арештований в ніч на 28 січня 1937 року в Кисловодську, де перебував на лікуванні. Матеріали слідчої справи Чобан-заде складають 3 томи, понад тисячу сторінок. Всього вчений пережив 32 допити, причому деякі тривали по 2 доби. Пізніше були розкриті кричущі факти катувань ув’язнених бакинської в’язниці НКВС, перед якими тьмяніють жахи фашистських концтаборів.
Незадовго до загибелі під час допиту зломлений тортурами вчений так характеризував свою діяльність:
«1. Я є першим професором на Радянському Сході за своєю спеціальністю, який удостоєний цього звання радянською ж владою і читав перші лекції рідними мовами народів цих країн. Мною вперше розроблені університетські курси зі своєї спеціальності.
2. За весь період моєї наукової діяльності мною написані приблизно 150 наукових праць, з яких min. 100 є першими спробами наукового обгрунтування проблем азербайджанської мови і літератури азербайджанською мовою. Більшість цих робіт і тепер не втрачають свого наукового значення.
3. Мною підготовлені сотні фахівців мовознавців і літературознавців майже на порожньому місці; серед цих моїх учнів є десятки висококваліфікованих науковців-доцентів і асистентів, які зарекомендували себе своїми роботами за межами своєї країни».
Суд відбувся в Баку і тривав 20 хвилин. Видатному вченому Бекіру Чобан-заде був винесений смертний вирок без права оскарження. Вирок був приведений у виконання 13 жовтня 1937 року.
Справедливість восторжествувала лише через двадцять років – Бекір Чобан-заде був реабілітований рішенням Верховного Суду СРСР 25 червня 1957 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар