"Літній не значить похилий". До Міжнародного дня людей похилого віку

Відчуття виконаного обов’язку та свободи підкралося зненацька. Саме цей стан мріє відчути кожна людина, але по-справжньому осмислити його можна лише в особливому віці, який прийнято називати літнім. Це той вік, який в дитинстві нам видається дуже далеким, в юності ми відчуваємо перед ним острах, в молодості його поважаємо, а у зрілості маємо честь зустрітися з ним віч-на-віч і осягнути всі його переваги та привілеї. Саме так, переваги та привілеї! Бо лише в цьому періоді життя людина уже не піддається метушні навколо, не розсіює свою увагу на непотрібні речі, а здатна осягнути відчуття свободи, до якого прагне все життя, проте здатна відчути по-справжньому лише завдяки мудрості та досвіду накопиченого протягом років.

Не в кожному віці можна дозволити собі провести день так, як хочеш саме ти, не маючи обов’язків перед іншими людьми та не зважаючи на чиюсь думку. А от літні люди можуть собі це дозволити, головне вчасно усвідомити, що це не початок кінця, а кінець початку - перед ними відкривається свобода дій та дорога в те життя, де вибір роблять вони. Багато хто, вже без відчуття провини перед родиною та суспільством, починає подорожувати, вивчати мови, відкриває в собі нові захоплення та таланти, знаходить нових друзів, починає займатися йогою або здобуває нову освіту, а дехто вирішує продовжити життя без метушні, в оточенні природи та спокою, і саме в цьому бачить справжню свободу.

У світі написано дуже багато прикладної та художньої літератури присвяченої людям літнього віку. Але в контексті Міжнародного дня людей похилого віку, хочеться акцентувати увагу саме на книжках Фредріка Бакмана «Чоловік на ім’я Уве», «Моя бабуся просить їй вибачити», «Брітт-Марі була тут», які можна взяти в Центральній бібліотеці Солом'янки на Освіти, 14а.

Кожна з цих книг має свою унікальну історію, де розкриваються глибокі сенси крізь гумор та шалені вчинки, на які здатні люди літнього віку.

Книжка «Чоловік на ім’я Уве» написана автором найперше. В основу роману покладене життя буркотливого чоловіка Уве, що звик жити за своїми встановленими порядками, вимагаючи цього й від інших. Уве нещодавно втратив дружину, яка була суттю його життя, а згодом втрачає й роботу. Чоловіку здається, що життя уже не має сенсу… Проте одного дня в Уве з’являються нові сусіди, і відтоді все кардинально змінюється, набуваючи нових значень та відтінків.

В романі «Моя бабуся просить їй вибачити» ми бачимо семирічну дівчинку Ельзу та її бабусю, котрій сімдесят сім років, але вік не є перешкодою для великої дружби та підтримки. Шаленство бабусі – особливий спосіб захистити та відволікти Ельзу від проблем з однолітками та навколишнім світом. Бабуся завбачливо та оригінально закладає фундамент, який допоможе Ельзі справлятися з усіма труднощами, після того, як її не стане…

З героїнею роману «Брітт-Марі була тут» ми познайомились ще в попередній книжці «Моя бабуся просить їй вибачити». Брітт-Марі прискіплива педантична літня жінка, яка має в усьому свій порядок і ненавидить хаос та несподіванки, а ще вона любить свого чоловіка та кросворди й терпіти не може футбол. Але дізнавшись, що чоловік зраджує, Брітт-Марі переїздить в інше місто, яке характеризується низьким соціальним статусом і починає працювати тренером дитячої футбольної команди. Відтоді життя жінки кардинально змінюється…