18 серпня виповнюється 85 років від дня народження Анатолія Васильовича Кузнецова, російського письменника, автора повісті «Бабин Яр». У 60-х роках минулого століття був надзвичайно відомим письменником. Його вважають одним із засновників так званої сповідальної прози в сучасній російській літературі.
Народився він у Києві на Куренівці, тут минуло його дитинство і юність. Під час окупації Києва гітлерівцями був свідком масових розстрілів цивільного населення у Бабиному Яру. Враження від побаченого, а згодом і зібрані письменником спогади-свідчення небагатьох вцілілих у тій кривавій бійні й лягли в основу повісті «Бабин Яр», який письменник писав протягом 20 років. У 1966 році твір надрукували в популярному тоді літературному журналі «Юность», але в порізаному цензурою вигляді. В одному з листів до відомого ізраїльського журналіста, письменника і перекладача Шломо Евен-Шошана, оцінюючи трагедію Бабиного Яру, він напише: «До 29 сентября 1941 года евреев медленно убивали в лагерях, соблюдая видимость законности. Треблинка, Освенцим и т.д. были после. С Бабьего Яра они вошли во вкус. Надеюсь, вы знаете, как это было? Они вывесили приказ всем евреям города явиться с вещами, ценностями в район товарной станции, затем оцепили и начали расстреливать. В этом «потоке» погибло масса русских, украинцев и др. – провожавших близких и друзей «на вокзал», детей не убивали, а закапывали живыми… Никто никогда не подсчитает, каких и сколько национальностей там погребено, ибо 90% трупов сожжено, а пепел большей частью рассыпан по оврагам и полям».
У 1969 році Анатолій Кузнецов, прибувши до Лондона у відрядження, попросив політичного притулку. Жив у Лондоні, працював на радіо «Свобода». Саме в еміграції видав розширену редакцію повісті, доповнену, зокрема, фрагментами, вилученими раніше цензурою.
Помер у червні 1979 від інфаркту, два роки не доживши до свого 50-літнього ювілею.
«На основании своего, чужого, всеобщего опыта, на основании многих мыслей, поисков, тревог и расчетов говорю вам: горе тому, кто забывает о политике. Я не сказал, что люблю ее. Я ее ненавижу. Презираю. Не призываю вас любить ее или уважать. Только говорю вам: не забудьте» (Анатолій Кузнецов).
У 2009 році в Києві на Куренівці на розі вулиць Фрунзе і Петропавлівської відкрито пам’ятник, присвячений Анатолію Кузнецову та юним героям його повісті.
Немає коментарів:
Дописати коментар